russian language  ukrainian language  english language  
Help People News Groups
 
В пакеті "Професіонал" є ВСЕ необхідне для дистанційного навчання! Підключайте пакет "Професіонал" - розширте можливості свого сайту!
Заняття 6. Максим Рильський / Заняття 6. Максим Рильський

Заняття 6. Максим Рильський

Заняття 6. Максим Рильський

Тема:  

М.Рильський. Життєвий і творчий шлях. Прина¬лежність до групи київських «неокласиків». Багатогран¬на діяльність. Рання творчість М.Рильського. Збірки «На білих остро¬вах», «Під осінніми зорями», «Синя далечінь». Вплив символізму на творчість поета

Цілі:

ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом письменника, його внеском у розвиток української літератури; розвивати навички визначення осно¬вних ознак індивідуального почерку, провідних мотивів і настроїв поезій; поглиблювати вміння висловлювати власні думки з приводу поетичної майстерності, філософічності са¬мовираження письменника; виховувати любов до поетичного слова, естетичний смак.

Алгоритм роботи:

I. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми і мети уроку
II. Актуалізація опорних знань учнів
III. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу
IV. Підбиття підсумків уроку

Словник термінів

Неокла́сики — група українських поетів та письменників-модерністів початку 20 століття. На відміну від інших груп, «Неокласики» не дбали про своє організаційне оформлення і не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925— 1928 pp. Неокласики прагнули впроваджувати в своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, представникам влади здалось невизнанням радянської дійсності. Неокласики належать до так званих письменників доби розстріляного відродження.
Символізм — одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Український символізм сформувався організаційно вже після того, як з кінця 1910-х pp. закінчився період активізації російського символізму. Початки українського символізму пов'язані з ранньою творчістю Павла Тичини (1914-1917), Якова Савченка, Олекси Слісаренка, Дмитра Загула, Володимира Ярошенка, Клима Поліщука та ін.

Теоретичний матеріал

Максим Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Його батько, етнограф, громадський діяч і публіцист Рильський Тадей Розеславович, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і княжни Трубецької. українських народних дум та пісень Д. Ревуцьким, актором і режисером П. Саксаганським, етнографом та фольклористом О. Русовим, які справили на нього великий вплив. Деякий час він жив і виховувався в родинах М. Лисенка та О. Русова. Після приватної гімназії Рильський у 1915—1918 роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. З 1919 до 1929 року вчителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.

Рильський почав писати рано, перший його вірш надруковано 1907, перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою, що визначила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918, перевидана у понад пал. скороченому вигляді 1926). У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків», переслідуваного офіційною критикою за декадентство і відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя. Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій, серед яких «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін», «Де сходяться дороги» (1929), та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року — переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш». Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі чи у вигляді іронічних «відступів» виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді. Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті закінчилося арештом НКВС у 1931, після чого він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі. Після ув'язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості. Його товариші-неокласики М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Зеров були репресовані й загинули в концтаборах. Після ув'язнення, з 1931 року творчість Рильського зазнає змін, і в збірці «Знак терезів» (1932) проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був зарахований до числа офіційних радянських поетів.


Його творчість поділилась на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його. У радянську добу Рильський написав тридцять п'ять книжок поезій, кращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства. 1943 року його обрано академіком. У 1944—1964 роках Максим Рильський був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. 1960 року йому було присуджено Ленінську премію, у 1943, 1950 — Державну премію СРСР. Помер Максим Тадейович Рильський 24 липня 1964 року. Поховано його у Києві, на Байковому кладовищі.
Літературний Київ 1920-х років був перехрестям великих дискусій, які незрідка набирали й політичного забарвлення. М. Рильський тяжів до кола поетів, яких критика назвала неокласиками. У листі до М. Зерова від 4 квітня 1923 р. він писав: «Я собі як прекрасну мрію малюю можливість працювать укупі з Вами, з пп. Якубським та Филиповичем, коло одного літературного діла. Ачей найшлись би і ще товарищі, котрим не зав’язано очей на ту істину, що коли не брать на свій корабель нічого з минулого, коли по-коряківському способу «розпаплюжить» усі традиції, то корабель врешті піде до дна. А ми б збудували Арго! Між нами були б досвідчені керманичі — Зерови, і захоплені мрією про золоте руно невідомих берегів Тичини… І це було б мистецтво». Це була «школа, а не угруповання, тим паче не організація», пояснював Рильський згодом на допитах у ДПУ. «Назва виникла випадково. Сталося це на літературній вечірці в Академії, де читалися вірші Зерова, Филиповича, Рильського. Тоді хтось і пустив це слово «неокласики».


Неокласикам діставалося від авангардистів, запопадливих ревнителів «пролетарського мистецтва», просто малоосвічених критиків. Лаяли за «відрив від сучасності» та за прихильність до класичних (архаїчних!) поетичних форм… На рубежі 1920— 1930 рр. нагінки на неокласиків уже нагадували політичне цькування…

Нетривала пора українського Відродження завершувалася. Наставали похмурі часи сталінських репресій. Навесні 1930 р. в Харкові влада влаштувала публічний процес над СВУ (Спілкою визволення України). Сорок п’ять підсудних — це вчені, письменники, священики. Відлуння процесу докотилося й до М. Рильського. 19 березня 1931 р. (у день народження!) його арештували за звинуваченням у приналежності до української контрреволюційної організації. Пізнього вечора до помешкання Рильських на Бульйонській прийшли співробітники ДПУ, влаштували обшук, після чого поета конвоєм повели до Лук’янівської тюрми, де він пробув рівно п’ять місяців. На допити поета возили в ДПУ, яке за іронією долі розмістилося в тому самому будинку на вул. Інститутській, де колись викладав Микола Лисенко. У матеріалах справи 272 наскрізною є тема СВУ. Чекістів цікавили знайомі Рильського — Олександр Дорошкевич, Андрій Ніковський, Леонід Пахаревський, Микола Зеров, Павло Филипович, Микола Дейнар, Григорій Косинка, Михайло Донець… Літератори, артисти, видавці…
Перша повноцінна книга лірики Рильського «Синя далечінь» розчинила навстіж браму, і перед українським читачем Олесевих творів відкрився культурно-історичний краєвид Окциденту з профілем його творця: лицаря, авантюрника, поета, відкривача і будівничого світу. «Синя далечінь» з її ароматом, мотивами і філігранністю форми заражала молоду людину 20-х років тугою за досконалістю і енергійною чіткістю культури. Поетична асиміляція Західньої Европи означала європеїзацію України, про яку мріяв Пантелеймон Куліш, почавши її перекладами західніх поетів і оригінальними віршами в західніх поетичних формах. Рильський у цьому ділі вивершував подвиг Куліша. Мало місця, щоб зупинятися на таких групах ліричних мотивів Рильського, як еротична лірика (тонка і шляхетна у нього), любов взагалі, природа, а особливо людина з незбагненними відмінами її переживань і вдачі. Він усі речі міряв мірилом краси і любови — і тому рідко помилявся.


Збірку «На білих островах» видано 1910 року, коли Рильському було лише 15. Вона не зробила якогось фурору, але й не була знищена критикою. Взагалі-то пильної уваги вона не звернула на себе навіть, коли її автор став відомим поетом (винятком у цьому плані може слугувати, щоправда, монографія Л.М.Новиченка «Поетичний світ Максима Рильського» та дисертація В.В. Громової «Поетика Максима Рильського». На наш погляд, навіть незначущі дебютні твори митця, без якого не можна уявити історію певної літератури, заслуговують на ретельне вивчення.

Перша книга Максима Рильського з'явилася друком, коли авторовi ледве виповнилося
15 рокiв. Була це тоненька збiрочка юнацьких поезiй iз замрiяною назвою: "На бiлих
островах". Так само меланхолiйно-романтичнi й найменування ïï   пiдроздiлiв: "Вiнок рясту", "Intermezzo", "З сердечних глибин", "Осiннi пiснi", "З вечiрнiх мелодiй", "Блакитне озеро"-. З самого цього перелiку простежуються iдейно-емоцiйнi домiнанти образного свiту юного лiрика: незбагненна краса природи, нероздiлене ко¬хання, недосяжнiсть iдеалу. Прикметно, що вже на свiтанку твор¬чого шляху поета вабить осiнньо-вечоровий "мiнор", а не бадьо¬ро-оптимiстичнi
весняно-вранiшнi акорди (як-ось раннього Тичину). Якби спробувати вкласти всi головнi мотиви й настроï тоï книжки в межi одного жанру, була б це, мабуть, елегiя (з грец. - жалiбна пiсня) - лiрична п'єса медитативно-мелан¬холiйного  змiсту, перейнята журливо-сумовитими настроями, мрiями й неясними сподiваннями.