russian language  ukrainian language  english language  
Help People News Groups
 
В пакеті "Професіонал" є ВСЕ необхідне для дистанційного навчання! Підключайте пакет "Професіонал" - розширте можливості свого сайту!
Заняття 8. Михайло Семенко / Заняття 8. Михайло Семенко

Заняття 8. Михайло Семенко

Заняття 8. Михайло Семенко

Тема:

Михайло Семенко – поет-футурист. Урабністичні мотиви лірики(«Бажання», «Місто», «Запрошення»)

Цілі:

ознайомити учнів з авангардними тенденціями в українській поезії 20-х років ХХ ст., дати поняття «футуризм», охарактеризувати постать М. Семенка в українській літературі, обґрунтувати його значення для розвитку української поезії, шліфувати вміння школярів виразно й усвідомлено читати вірші, виокремлювати основні мотиви, головну думку, характеризувати настрій, ритм, розвивати експериментаторські, пошукові здібності учнів, виховувати високі морально-етичні риси простої людини.

Алгоритм роботи:

I. Мотивація навчальної діяльності школярів, оголошення теми й мети уроку.
II. Актуалізація опорних знань
III. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу
IV. Закріплення знань, умінь та навичок
V. Підбиття підсумків уроку

Словник термінів

Футуризм – це мистецтво антигуманізму, яке має відбити настання часу техніки. Спрямування футуризму можна виразити трьома «М»: місто, машина, маса.  Дві головні ознаки футуризму: по-перше, нове мистецтво зовсім не цікавиться людиною. Психологізм оголошується анархізмом. Якщо цікавить душа – пізнай машину. ПО-друге, для цього мистецтва характерний виключний динамізм, опоетизування руху, швидкості, зорові пошуки засобів зображення руху. Зупинка є злом, отже – футуристи вживали такі принципи динамізації свого художнього тексту: тексти записувалися без розділових знаків, без великих і малих букв.

Деструкція – руйнування структури будь-чого.

Авангард, авангардизм – течія в літературі та мистецтві  ХХ ст. Головна його ознака – відмова від реалістичного сприйняття дійсності, заперечення традиційних форм художнього зображення. Авангардизм не мав єдиної філософської основи, поділявся на такі напрямки: експресіонізм, футуризм, дадаїзм, сюрреалізм.

Теоретичний матеріал

Миха́йль Семенко́ (Миха́йло Васи́льович Семе́нко, *31 грудня 1892, с. Кибинці Миргородського повіту на Полтавщині — †23 жовтня 1937, Київ) — поет, основоположник і теоретик українського футуризму (також відомого як панфутуризм), невтомний організатор футуристичних угруповань, редактор багатьох видань. Модернізував українську лірику урбаністичною тематикою, сміливими експериментами з формою вірша, запровадив свіжі (навіть епатажні) образи й творив нові слова, покликані відбити нову індустріалізовану добу.

Син письменниці Марії Проскурівни; навчався у Психо-Неврологічному Інституті у Петербурзі.
Перша збірка «Prelude» (1913) позначена впливами поетів «Української хати»; наступними збірками — «Дерзання» і «Кверофутуризм» (1914) та вміщеним в останній маніфестом Семенко розпочав паралельно до виниклого в Україні російського кубо- і егофутуризму (Д. Бурлюк, О. Кручоних, В. Хлєбников) течію українського кверофутуризму — мистецтва шукання.

1918 року Cеменко видав у Києві збірки «П'єро задається», «П'єро кохає» і «Дев'ять поем»; 1919 — в однойменному з заснованою ним футуристичною групою видавництві «Флямінґо» збірки «П'єро мертвопетлює», «Bloc-notes» і «В садах безрозних», а також поему «Ліліт». 1919 проголосив «революційний футуризм» й опублікував «ревфутпоему» — «Тов. Сонце» та «Дві поезофільми»; був редактором журналу «Мистецтво».

1920 видав разом з М. Любченком і О. Слісаренком «Альманах трьох»; 1921 — збірку «Проміння погроз»; тоді ж організував «Ударну групу поетів-футуристів», перейменовану на асоціацію панфутуристів «Аспанфут» (1922—1924), кредо й маніфести якої були проголошені в альманасі «Семафор у майбутнє» (1922) і газеті «Катафалк искусства» (1922). Зазнавши критики літературних кіл, Семенко перейшов на позиції «лівого фронту» («УкрЛЕФ») і перетворив «Аспанфут» на «Комункульт» (1924), одночасно працював (1924—1927) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ.

1924 видав під назвою «Кобзар» дві збірки своїх творів 1910—1922 років, 1925 — збірку «В революцію» та поезофільм «Степ»; 1927 — (разом з Г. Шкурупієм і М. Бажаном) «Зустріч на перехресній станції» і заснував нове об'єднання футуристів (письменники Гео Шкурупій, Дмитро Бузько, Леонід Скрипник, Олексій Полторацький, Олекса Влизько та художники Вадим Меллер, Анатолій Петрицький, та ін.) під назвою «Нова генерація» з журналом цієї ж назви (1927—1930). Сильно критикований, Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (збірки «Малий кобзар і нові вірші», 1928; «Європа й ми», 1929).

На початку 1930-х pоків визнав «помилковість» своїх колишніх позицій, виявом чого й були збірки «Сучасні вірші» (1931), «З радянського щоденника» і «Китай в огні» (1932) та «Міжнародні діла» (1933).
Особисте життя

Батько Михайла Семенка — Василь на момент народження сина працював волосним писарем, вподальшому ж став писарем земської управи в містечку Хорол. Мати Михайла закінчила лише початкові класи церковноприходської школи, проте була письменницею-самоуком, автором ряду повістей, надрукованих під її дівочим прізвищем — Марія Проскурівна. Брат поета, Василь, був цікавим художником, разом з Михайлом починав футуристичний рух в Україні, проте на початку Першої світової війни загинув на Західному фронті. Ще один брат — Олександр і сестра Олександра також писали вірші, але ще зовсім молодими померли від туберкульозу. Про юність Михайла Семенка збереглося досить мало свідчень. Однак, точно відомо про його активну участь в громадському і суспільно-політичному житті країни в роки Жовтневого перевороту та у часи міжвладдя. Зокрема, в газеті «Київське життя» від 11 (24) вересня 1919 року в Хроніці міститься таке повідомлення «В ніч на 8-е вересня, за словами Ради, арештовано в себе на квартирі українського письменика Михайла Семенка»…
Зі своєю першою дружиною Лідією, Михайль Семенко познайомився у Владивостоці де він прожив близько трьох років. Лідія Іванівна Горенко народилась 1898 року в українській родині переселенців на Далекий Схід. Почуття Семенка до майбутньої дружини характеризують як глибоке і водночас безмежно тривожне, що спричинило високі злети ранньої лірики поета, появу в ній — насамперед у циклах «Осіння рана», «П'єро кохає» — зовсім нових мотивів і творчих рішень.

Михайль Семенко мав сина Ростислава і доньку Ірину.
Михайль Семенко був також одружений з українською актрисою Наталією Ужвій, з якою розлучився 1936 року. В цьому шлюбі єдиною дитиною був син Михайло (1927 р. н.). Він теж проявляв поетичний дар, писав вірші. Після розлучення залишився з Наталією Ужвій. Навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин. Помер від менінгіту 13 грудня 1937 року. Загибель
Ще за три дні до свого арешту, 23 квітня 1937 р. Михайль Семенко провів у Києвi творчий вечiр. Оскільки він постійно мешкав у Харковi, і часто бував у Києві, було пiдготовлено два ордери на його арешт. Письменника звинуватили в «активнiй контрреволюцiйнiй дiяльностi». Серед іншого йому закидали спробу скинути Радянську владу в Украïнi за допомогою нiмецьких фашистiв. Надломлений морально та фiзично Михайль Семенко, як свiдчать протоколи допитiв 4, 7 та 8 травня 1937 р., «зiзнався» у всiх звинуваченнях. Зiзнання були написані пiд диктовку уповноваженого Акiмова на iм'я Начальника НКВД УРСР Ізраїля Леплевського 4 вересня 1937 р. 23 жовтня 1937 р. відбулося закрите засідання Військової колегії Верховного Суду СРСР у складі голови армвійськюриста А. Орлова, бригадвійськюриста С. Ждана, військюриста І рангу Ф. Кліміна, військюриста І рангу А. Батнера та за участю помічника Прокурора СРСР М. Рагінського. Комісія «іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік» винесла вирок: «приговорила Семенко Михайла Васильевича к высшей мере уголовного наказания — расстрелу с конфискацией всего имущества, лично ему принадлежащего». Того дня Cеменка було страчено разом з іншими українськими письменниками. Михайль Семенко був реабілітований посмертно.

Значення творчості

Рання футуристична творчість Семенка просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-х років, у тому числі й так званої